У групі Метінвест зелена трансформація розпочалася не у 2019 році, коли у Євросоюзі загострилося питання декарбонізації - European Green Deal, а набагато раніше. Але цього року плани щодо темпів декарбонізації різко посилилися, було презентовано пакет законодавчих змін, і в обговореннях, нарешті, почала з'являтися конкретика — і на липневій зустрічі керівників ЄС, і на саміті COP26 у Глазго. Цей виклик українським металургам під силу подолати лише за підтримки держави. Тим більше, що їхні конкуренти подібну підтримку вже отримують — і в широких масштабах.

Для українських підприємств прийняти цей виклик і подолати його — питання про те, чи збережуть вони свій статус як експортерів, чи ні, тому що на експорт зараз доводиться до 80% виробленої продукції. Причому цей виклик про те, чи встигнуть українські металурги за європейськими конкурентами провести декарбонізацію, а отже, зберегти доступ до європейського ринку. Адже ринок ЄС поступово закриватиметься перед постачальниками продукції, при виробництві якої генеруються "високі" обсяги СО_2.

Ми розуміємо, що по ланцюжку закриватимуться й інші локальні ринки перед продукцією, яка не матиме підтвердженого низького рівня вуглецевого сліду.

Виходячи з позначених трендів, дискусій, що активізувалися, і прийнятих рішень, часу на зелений перехід залишилося ще менше — буквально кілька років.

European Green Deal була офіційно представлена в 2019 році як стратегія Євросоюзу щодо досягнення вуглецевої нейтральності країнами, що входять до нього, до 2050 року. У липні 2021 року в рамках Green Deal було запропоновано ще більш амбітну мету: скорочення до 2030 року сукупних вуглецевих викидів ЄС на 55% щодо рівня 1990 року.

І хоча ЄС планує вжити заходів у всіх сферах економіки — від енергетики та промисловості до сільського та комунального господарства, найбільшу увагу приділятимуть транспорту, ЖКГ, енергетиці, виробництву цементу та металургії. Бо саме у цих галузях європейські чиновники бачать найбільший потенціал щодо скорочення викидів СО_2.
Зокрема, у металургії при виплавці сталі як першочерговий крок розглядають відмову від вугілля, що використовується в доменних печах при виплавці чавуну та в конвертерах для виплавки сталі. Традиційні технології виробництва — доменні печі та конвертори — планують, де це можливо, замінювати на устаткування для електродугового виплавлення сталі. Також є плани розпочати застосування водню замість вугілля у доменному та конвертерному процесах.

Одним із ключових моментів є реформа системи торгівлі викидами всередині ЄС (EU ETS), яка дозволяє найбільш передовим компаніям навіть заробляти гроші за рахунок зниження викидів. А з 2023 року буде запроваджено так званий вуглецевий податок (Carbon Border Adjustment Mechanism, CBAM) щодо імпорту продукції, у виробництві якої створюється вуглецевий слід. І механізм цього вуглецевого податку на імпорт, у тому числі сталі, дозволить державам ЄС акумулювати ті самі кошти, якими субсидуватимуться програми декарбонізації в європейських компаніях. Дуже красива схема, дивлячись на, яку відразу запитуєш: а в нас, в Україні, щось подібне ми побачимо? Тим більше, немає сумнівів, в Україну найближчими роками полине потік продукції з жирним вуглецевим слідом. Но, помимо Green Deal, которая которая уже не за горами, существует множество более глобальных вызовов — инициатива ООН по противодействию изменениям климата, в рамках которой в начале ноября 2021 года прошел саммит CОР26 в Глазго.

Делегации из почти 200 стран на саммите в Глазго обсуждали глобальное климатическое соглашение, а точнее, механизмы достижения поставленных целей. Несмотря на то что Китай и Индия продавили компромиссные пункты в этом соглашении, его цель осталась прежней — подтолкнуть страны к тому, чтобы те брали на себя все более масштабные и всеобъемлющие обязательства по ограничению выбросов в атмосферу.
Соглашение СОР26 создает напряжение и стимулы к применению мер, подобных Green Deal, по всему миру. Включая тот же "углеродный налог" на импорт продукции, при производстве которой генерируется углеродный след. И это создает весьма близкие перспективы того, что не только в ЕС сложно будет ввозить металлургическую продукцию, а практически на все платежеспособные рынки, включая, например, любимую украинскими металлургами Северную Африку и Юго-Восточную Азию.

Але, крім Green Deal, яка вже не за горами, існує безліч глобальніших викликів — зокрема, ініціатива ООН щодо протидії змінам клімату, в рамках якої на початку листопада 2021 року пройшов саміт CОР26 у Глазго. Делегації з майже 200 країн на саміті до Глазго (див. стор 30) обговорювали глобальну кліматичну угоду, а точніше, механізми досягнення поставленої мети. Незважаючи на те, що Китай та Індія протиснули компромісні пункти в цій угоді, її мета залишилася незмінною — підштовхнути країни до того, щоб ті брали на себе все більш масштабні та всеосяжні зобов'язання щодо обмеження викидів в атмосферу.

Угода СОР26 створює напругу та стимули до застосування заходів, подібних до Green Deal, по всьому світу. Включаючи той самий "вуглецевий податок" імпорту продукції, під час виробництва якої генерується вуглецевий слід. І це створює дуже близькі перспективи того, що не тільки в ЄС складно буде ввозити металургійну продукцію, а практично на всі платоспроможні ринки, включаючи, наприклад, Північну Африку та Південно-Східну Азію, які так подобаються українським металургам.

Технологічно для декарбонізації української металургії немає жодних перешкод, окрім двох: дефіциту часу та грошей. А якщо вже зовсім сфокусуватися, то є лише дефіцит грошей для інвестицій у декарбонізацію. Вже зараз меткомбінатам та ГЗК потрібні фінансові ресурси для інвестицій у нові проекти та технології. Починати треба прямо сьогодні, бо з 2023 року система працює у тестовому режимі, а з 2026 – вже й фінансово. Тому до 2026 року українській металургії доведеться повноцінно стати на шлях декарбонізації, щоб залишитися тією галуззю, яка приносить суттєву частину експортної валютної виручки, створює робочі місця та генерує одну восьму ВВП України.

Загалом для забезпечення високої якості продукції більшість цих інвестицій не є конче необхідними. Але вони неминучі задля досягнення цілей незмінності клімату та збереження України у статусі країни – експортера промислової продукції.

Євросоюз для своїх металургійних компаній проблему пікової потреби в інвестиціях вирішує комплексно — тут і фінансування проектів декарбонізації з боку держструктур, і стимули для того, щоб у цьому фінансуванні брали участь приватні банки, а також та спеціальні податки на продукцію, що конкурує з європейською. І ніхто не називає ці бар'єри неринковими, що характерно. Більше того, їх зведення обґрунтовують тим, що, мовляв, європейські виробники страждають від конкуренції з боку іноземних постачальників, які мають привілей у своїх країнах не дотримуватися таких самих жорстких нормативів щодо викидів, як ті, що діють в ЄС.

І якщо в ЄС у багатьох випадках розробка технологій та їхнє промислове впровадження фінансується за участю держави, то в Україні металургійні компанії науково-дослідні розробки змушені тягнути виключно власноруч. "Метінвест підписав меморандуми з міжнародним постачальником технологій Primetals та австрійським дослідним центром К1-Met для проведення досліджень щодо технологій декарбонізації. Ми сподіваємося, що в майбутньому ці дослідження будуть впроваджуватися на наших підприємствах, - заявили в компанії. ".

Метінвест вивчає можливості щодо впровадження нових технологій для скорочення вуглецевого сліду на своїх підприємствах в Україні та ЄС. Зокрема, ці технології будуть застосовуватись у прокатному сегменті виробництва сталі для зниження викидів CO₂ та оптимізації енергоспоживання. "У рамках співпраці ми вивчимо можливості фінансування науково-дослідних проектів через механізм фінансування Horizon Europe, а також проектів з декарбонізації в рамках Інноваційного фонду Європейського Союзу", - кажуть у Метінвесті. Тобто, група має намір використовувати ті можливості, які доступні її підприємствам.

І, частково з цієї причини, група вже має на своїх європейських підприємствах певні успіхи: "Financial Times включив наше італійське підприємство Metinvest Trametal до рейтингу Europe's Climate Leaders. Рейтинг складається з 300 компаній, які досягли найбільшого зниження викидів парникових газів у 2014-2019 роках". Немає сумнівів, що набутий на європейських підприємствах групи досвід транслюватиметься в Україну, але до досвіду потрібні ще й інвестиції.