бізнес у нових реаліях
Майбутнє вже тут:
Бізнес ‒ це соціальний організм, він має допомагати суспільству розвиватися. Чому українські компанії повинні думати про сталий розвиток, а не лише про власний прибуток.
Про проблеми управління – у спільному проєкті журналу Корреспондент та сайту Корреспондент.net, присвяченому сталому розвитку.
Що ж, ось вам ще пара-трійка нових викликів. Чи є це випадковим збігом несприятливих обставин? Чи Всесвіт нам натякає на те, що потрібно будувати все більш сталим та міцним? Скоріше ‒ друге. Якщо протидія кліматичним змінам була головним трендом другої половини 2021 року, то що ж зараз з тією тріадою ESG ‒ Environmental, Social, and Governance, тобто Природне середовище, Суспільство та Управління?

ООН закликає приділяти більше уваги сталому розвитку, оскільки в його інструментах є можливість подолати світову турбулентність. До цього закликав і віртуальний саміт The Davos Agenda 2022, який відбувся 17-21 січня. Наприкінці травня 2021 року Корреспондент оприлюднив результати першого професійного рейтингу сталого розвитку українських компаній. Ми вже ведемо відлік до наступного рейтингу: сьогодні звертаємось до його управлінської складової ‒ в широкому сенсі. Тому що наразі стале управління містить ключ до вирішення кризи, яка накрила світ внаслідок пандемії COVID-19. І для України ця закономірність також діє.

Майданчик Давосу тим і цікавий, що через нього є змога роздивитись найсучасніші тренди та побачити чужий переможний досвід розв'язання найбільш важких проблем сучасності. В певному сенсі відсталість України дає нам додаткові шанси: використовуючи чужий досвід, що край дорого обійшовся його набувачам, зберегти час та сили.
2022 рік розпочався із ще більшим пришвидшенням подій. Були декарбонізація та боротьба за скорочення викидів парникових газів?
На що чекати
Звісно, чи не найбільш популярною темою були наслідки коронавірусної світової кризи, яка, власне, ще не вичерпалася. Гальмування економік, неоднорідне відновлення, нерівноправний доступ до можливостей (в тому числі й до вакцинації), зростаюча прірва між розвиненим світом та світом, що розвивається. Та що там про нерівність казати, якщо до переліку проблемних потрапили навіть кілька країн з G20.

Вражаючі цифри: серед опитаних дослідниками респондентів 89 % вважають короткострокову перспективу нестабільною, крихкою або все більш катастрофічною, а 84 % висловлюють негативні почуття щодо майбутнього. Такий масований песимізм може спровокувати запуск економічного циклу розчарування, що зробить відновлення ще більш складним завданням.

У найближчому горизонті прогнозування (два роки) чи не найпотужнішими вбачаються такі ризики, як розрив соціальної згуртованості, криза засобів існування та погіршення психічного здоров'я. Це можна назвати соціальними шрамами, що відбирають не тільки локальні перспективи, а й сили місцевих еліт, які конче потрібні для формування власної політики, а також для зміцнення міжнародного співробітництва щодо глобальних проблем.

Продовжують говорити про екологічні проблеми ‒ зокрема це екстремальна погода та невдалі дії щодо клімату.

У середньостроковій перспективі увагу привертають економічні ризики ‒ наприклад, боргова криза та схлопування бульбашки активів. Їх джерела зрозумілі: уряди два роки рятувались від коронакризи, друкуючи гроші. Проте у більш довгостроковій перспективі на перший план виходять також геополітичні та технологічні ризики, зокрема геоекономічні протистояння та кібербезпека.

За ступенем серйозності у наступні десять років лідирують екологічні ризики, за ними ‒ соціальні проблеми, далі ‒ боргові кризи та геоекономічні конфронтації.


Напіврозколотий світ
Нерівність та несправедливість поточного економічного світового відновлення полягає і в тому, що розвинені країни під час пандемії втратили значно менше в сенсі рівня життя та технологічного прогресу, ніж країни, що розвиваються.

Разом із дисбалансом на ринку праці, протекціоністською політикою та розширенням диспропорції в освіті та навичках, разом з навантаженням від зеленого переходу економічні наслідки пандемії здатні розколоти світ і повести різні його частини по різних траєкторіях.

Агресивний та швидкий перехід до вуглецево нейтральної економіки міг би пом'якшити довгострокові наслідки для довкілля, але він має зворотний бік ‒ як-от звільнення мільйонів працівників традиційних галузей промисловості або соціальна та геополітична напруженість у зв'язку з зовнішньоторговельними екологічними обмеженнями. Навпаки, повільніший, але більш впорядкований перехід продовжить деградацію навколишнього середовища, структурну крихкість і глобальну нерівність.

Залежність від цифрових систем, що посилилася під час пандемії, фундаментально змінила суспільство. Водночас ми досі не навчилися ефективно запобігати кіберзагрозам або реагувати на них.

Неконтрольована та небажана міграція ‒ ще один виклик, адже втрата можливостей у країнах, що розвиваються, поруч з протекціонізмом в розвинених створює додаткові міграційні стимули. На другому колі подій це може призвести до загроз політичній стабільності в країнах ‒ донорах міграції та створити труднощі в ліквідації розривів у доходах і зайнятості. Така різниця на наступному етапі збільшить не тільки майнові відмінності, але й цивілізаційні. Звідси загроза шокової міграції, розповсюдження засад середньовіччя та ймовірність появи ще неочевидних терористичних ризиків.

Як не дивно, є загроза і від прискорення досліджень космічного простору. Шалений бум у цій сфері сигналізує про те, що космос стає сферою ризику. Крім очевидних ‒ можливість зіткнення на навколоземній орбіті та втрати важливих супутників, є проблеми мілітаризації космосу. А як наслідок ‒ створення ще одного вузла для ескалації геополітичної напруженості.
Що робити
Великі виклики ‒ великі кроки. Світові потрібні неординарні рішення, тим більше, що звичні інструменти подолання криз виявляються не надто ефективними. Нові ризики полягають у тому, що держави й бізнес ще не адаптувались до нової реальності.

Тому суспільства та міжнародна спільнота повинні співпрацювати, щоб контролювати COVID-19 і загоювати економіко-соціальні рани від пандемії. Адже бачимо у деяких суспільствах швидкий прогрес впровадження вакцин, цифрові стрибки та повернення до зростання, тоді як інші можуть стагнувати роками, якщо не десятиліттями.

Як завжди, головний тягар щодо подолання викликів доведеться нести бізнесу. Йдеться про зобов'язання в рамках ESG ‒ принципів сталого розвитку. І не стільки заради того, щоб респектабельно виглядати в очах світу та суспільств, скільки заради досягнення цього самого сталого розвитку, заради забезпечення антикрихкості в умовах ймовірної появи невизначеного кола чорних лебедів. Певно, COVID-19 не останній глобальний виклик людству.
Нове обличчя капіталізму
Яка головна ціль бізнесу? Найочевидніша відповідь, яка спадає на думку, ‒ заробіток грошей. Так воно і було до 1970-х років. Проте потім з'явилася нова теорія капіталізму стейкхолдерів ‒ усіх зацікавлених сторін.

Поняття ввів американський філософ та професор ділового адміністрування Університету Вірджинії Едвард Фріман. Він запропонував розглядати кожну компанію не лише як інструмент збагачення її власників, а як складну систему, що впливає на велику кількість людей та соціальних груп. Згідно з цією теорією, бізнес не може жити у вакуумі. Інакше він ризикує втратити клієнтів (як компанії, які не дбають про якість своєї продукції) або зіткнутися з невдоволенням громадськості (як заводи та фабрики, що забруднюють навколишнє середовище), що зрештою стане вироком.

Теорія стейкхолдерів буде однією з наріжних тем майбутньої зустрічі у Давосі у травні 2022 року. Якщо викласти її коротко, то мета будь-якого бізнесу ‒ залучити всі зацікавлені сторони до створення доданої вартості. Тому компанія служить інтересам як своїх акціонерів, так і співробітників, клієнтів, постачальників, місцевих громад і суспільства загалом. І лише така філософія може забезпечити процвітання бізнесу в майбутньому.

"Бізнес ‒ це не просто економічна одиниця. Це соціальний організм. Він повинен допомагати суспільству розвиватися", ‒ наголошує Клаус Шваб, один із "батьків" зустрічі в Давосі. Саме він ввів у наш побут термін Індустрія 4.0, а також активно просуває ідею капіталізму стейкхолдерів.

В умовах пандемії та чергової глобальної економічної кризи саме капіталізм стейкхолдерів є єдиною раціональною формою організації бізнес-середовища, яка дозволяє компаніям заробляти й при цьому реалізовувати соціальні та екологічні проєкти. Тобто гарантує сталий розвиток.

Якщо вірити економістам, саме дотримання концепції стейкхолдерів допоможе забезпечити вихід з екологічної кризи. Крім того, залучення в бізнес зацікавлених сторін дозволить уникнути зростаючої соціальної нерівності.


Важкий тягар відповідальності
Насправді теорія капіталізму стейкхолдерів вже й не теорія зовсім, оскільки багато корпорацій застосовують її на практиці. Ще у 2019 році об'єднання Business Roundtable затвердило своєрідну декларацію, підписану керівниками майже двохсот найбільших компаній США, серед яких Johnson & Johnson, Ford, PepsiCo. Гендиректори корпорацій зобов'язалися керувати бізнесом й розвивати його так, щоб він забезпечував вигоду для всіх зацікавлених сторін.

Як працює ця ідеологія у реальному житті? Припустимо, компанія випускає якусь масову продукцію ‒ пластикову тару для харчових продуктів або мийні засоби. Такий бізнес однозначно торкається інтересів кількох груп стейкхолдерів: це і власники та акціонери компанії, і її керівники та співробітники, і клієнти та кінцеві покупці, партнери тощо. У кожного з них ‒ свої пріоритети та вимоги.
Крім того, залишається велика група стейкхолдерів від суспільства. Попри те, що суспільство ‒ це збірний образ, його вимоги до бізнесу можуть бути цілком конкретними. Не варто недооцінювати його вплив ‒ це дуже важливий стейкхолдер. Скільки було випадків, коли активно налаштоване населення протестувало проти незаконних будівель або блокувало роботу підприємств, що забруднюють довкілля. Причому подібні акції непокори часом шкодять бізнесу найсильніше, оскільки шлейф чорного піару тягнеться за ним довгі роки.

Та чи може бізнес жити в українських реаліях, враховуючи інтереси широкого кола стейкхолдерів? Питання досить дискусійне з огляду на сумну ситуацію із захистом прав власності та акціонерів в Україні. Власникам багатьох українських компаній явно не до високих відносин, коли вони день і ніч борються за те, щоб зберегти свій бізнес.

До того ж ідеологія капіталізму стейкхолдерів має не тільки прихильників. Є чимало критиків, які вважають, що для великих корпорацій вона не більш ніж прикриття, щоб уникнути відповідальності за шкоду, яку їхній бізнес завдає суспільству, екології тощо. І в цих словах є раціональне зерно.
.
Час змінюватися
Втім, український бізнес не може ігнорувати вимоги та інтереси тих самих стейкхолдерів. Оскільки компанії самі ж зацікавлені в тому, щоб вони мали комфортні умови роботи та сприятливий соціальний фон.

За словами Єнса Зюдекума, професора економіки Університету Генріха Гейне у Дюссельдорфі, компанії мають усвідомити, що вони несуть соціальну відповідальність. Ігнорування цього факту призведе до зіткнення із розгніваною громадськістю, якій потрібні не лише товари за доступними цінами для задоволення базових потреб.

Як стверджують деякі експерти, саме ті компанії, які інвестували у зміцнення довгострокових зв'язків зі стейкхолдерами, виявилися краще підготовленими до пандемії й пережили її менш болісно.


Отже, враховуючи вимоги стейкхолдерів, компанії зможуть покращувати бізнес-середовище (у частині оподаткування, захисту прав власності тощо), залучати та наймати більш кваліфікованих співробітників, підвищувати лояльність споживачів, працюючи над якістю своїх товарів, і формувати позитивне сприйняття бренду, інвестуючи в соціальні проєкти та захист екології. Тим більше що тренд декарбонізації та Green Deal змушує думати про навколишнє середовище.

До речі, корпоративна соціальна відповідальність для українських компаній вже давно не пустий звук. Інтерпайп інвестує в освіту та популяризацію наук, Метінвест допомагає лікарням та закуповує медичне обладнання, МХП виділяє гранти мікробізнесу, Нова Пошта проводить реабілітацію ветеранів АТО, Carlsberg Ukraine бореться зі шкідливими викидами. Тобто вітчизняні корпорації поступово дозрівають до того, щоб думати не лише про прибуток тут і зараз. І це радує.

На виході ж власники бізнесу все одно отримають ту саму заповітну додану вартість і прибуток, але це буде вже бізнес із перспективою сталого розвитку.
Четверта промислова
Про четверту промислову революцію, яку ще називають Індустрією 4.0, говорять вже не перший рік. Проте з огляду на події останніх двох років цю тему знову визнали головною на форумі в Давосі.

Всі ми, часом того не усвідомлюючи, вже повною мірою пожинаємо плоди нового промислового буму та тих технологій, які він привніс у наше життя. Диджиталізація, штучний інтелект, роботи ‒ все це більше не здається нам чимось надприродним та незвичайним. А пандемія, потреба у віддаленій роботі, руйнування звичних ланцюжків постачання ‒ все це прискорило четверту індустріальну революцію.

Книга Клауса Шваба про Індустрію 4.0 ‒ четверту промислову революцію ‒ вийшла ще у 2016 році. "Ми стоїмо біля витоків революції, яка фундаментально змінить наше життя, нашу працю та наше спілкування. За масштабом, обсягом та складністю це явище, яке я вважаю четвертою промисловою революцією, не має аналогів у всьому попередньому досвіді людства", ‒ пише автор. Засновник ВЕФ детально розповідає про технологічні прориви ‒ починаючи зі штучного інтелекту й роботизації та закінчуючи безпілотними автомобілями, 3D-друком та нанотехнологіями.

Звісно, сама революція відбулася набагато раніше. Якщо зануритися в історію, то людство за попередні три сторіччя пережило три промислові переломи. Нинішній став четвертим.

Перша революція датована кінцем XVIII століття. Сільське господарство як основний вид економічної діяльності відійшло на другий план. Завдяки механізації ручної праці почав розвиватися видобуток енергоресурсів, з'являлися фабрики та заводи, зароджувалися нові види транспорту (паровий та залізничний, зокрема).

Друга промислова революція відбулася на межі XIX-XX століть. Зліт науки подарував нам безліч відкриттів. Таких як двигуни внутрішнього згоряння, телефон і телеграф, електрифікація, хімічний синтез тощо. Вінцем цього етапу стало автомобіле- та авіабудування.

Третя революція стала передвісником четвертої. Десь із 1960-х років люди почали використовувати у виробництві (а потім і в побуті) комп'ютери, на початку 1970-х з'явилися мобільні телефони, а у 80-х розпочав свою ходу планетою Інтернет.
Повна цифровізація
То що ж таке Індустрія 4.0? Якщо говорити зовсім просто, це максимально можливе оцифрування нашого життя та проникнення технологій в буденні речі. Тож якщо попередні промислові революції звільнили людей від ручної праці, забезпечили їх механізмами та засобами пересування, полегшили складні обчислення і дослідження за допомогою комп'ютерів, то IR4 за допомогою IT та цифрових технологій спровокувала появу абсолютно нових продуктів, сервісів і навіть цілих галузей.

Пандемія коронавірусу завдала серйозного удару по всіх сферах життя людей. І невідомо, якими були б наслідки, якби не досягнення IR4, якими ми всі користуємося. Наприклад, можливість віддаленої роботи вберегла від зараження сотні тисяч (а може, й мільйони) людей. А використання найновіших розробок у медицині дозволило прискорити процес розробки вакцин проти COVID-19 та ліків.
А ще IR4 дає цікаві відповіді на найгостріші сучасні виклики ‒ такі, як боротьба зі змінами клімату та бідністю. Глибока диджиталізація дозволяє кардинально скоротити використання ресурсів, зробити виробництво, транспорт, інфраструктуру значно більш економічними та енергоефективними. Отже, економити енергоресурси та скорочувати вуглецевий слід.

Якщо замислитися, то участь людини у багатьох сферах економіки та вплив людського фактора взагалі поступово зводиться до мінімуму. Електронний документообіг, штучний інтелект на кожному кроці ‒ від ботів у чатах підтримки до помічників в автомобілях, інтернет речей, завдяки якому гаджети стають дедалі розумнішими та функціональнішими, дрони, 3D-друк, домашні роботи й навіть трекери для моніторингу стану здоров'я, які можуть врятувати життя, ‒ хто б міг повірити у таке раніше? Наразі ж це наша реальність.

Невіддільна частина IR4 ‒ звичайно ж, блокчейн та криптовалюти. На думку деяких експертів, саме технологія блокчейну стала одним із двигунів і каталізаторів нинішньої промислової революції. Адже це незрівнянне рішення у сфері безпеки, тому що забезпечує найкращий захист угод та операцій, унеможливлюючи підробку або підтасування даних.

Ще один продукт четвертої промислової революції ‒ віртуальна (доповнена) реальність (VR/AR). Коли VR тільки з'явилась в середині 2000-х років, вона сприймалася виключно як щось дивне для розваг. Але тепер доповнена реальність всюди: в кінематографі, авіації та військовій сфері, в освіті тощо. І це не кажучи про комп'ютерні ігри.


Що не так з IR4
Втім, має промислова революція і негативні моменти, які дещо затьмарюють радість від досягнень людства. Один із головних наслідків бурхливого технологічного прогресу ‒ вплив на довкілля. Щорічні викиди вуглекислого газу до атмосфери перевищують 30 мільярдів тонн, а обсяг сміття, який генерує населення планети, становить близько двох мільярдів тонн на рік, з яких 12 мільйонів тонн потрапляє у світовий океан.
Якщо все піде так, як хоче ЄС, у найближчі два-три десятиліття людство відчутно зменшить видобуток викопних ресурсів, перейшовши на чистіші та безпечніші джерела енергії. Крім того, план декарбонізації передбачає боротьбу з інтенсивним сільським господарством, яке використовує шкідливі добрива й хімікати, антибіотики у рослинництві та гормони росту у тваринництві. Також Green Deal передбачає перегляд ставлення до відходів із переходом на глибоку переробку сміття та вторинної сировини.

І хоча поки що це все схоже на ефемерні перспективи майбутнього, прогрес у зеленій енергетиці та у розвитку органічного фермерства помітний вже неозброєним оком. І він буде все більш відчутним.

Не менш важлива проблема ‒ перезавантаження ринку праці та його інклюзивність. Пандемія продемонструвала, наскільки наймані працівники уражені у своїх правах у кризовій ситуації. Карантин фактично позбавив нас можливості вільно пересуватись й працювати у звичному режимі.

Тому домашнє завдання компаній на найближчі кілька років ‒ забезпечити максимально гнучкі умови праці та вивести цінність людського капіталу на новий рівень. Щоб нові потрясіння у світовій економіці (а вони неодмінно будуть) якнайменше впливали на бізнес в усіх країнах. Починаючи з організації віддаленої роботи, умови якої мають забезпечити максимальну ефективність персоналу, і закінчуючи перепідготовкою фахівців, які залишились без роботи через те, що їх із ринку праці витіснив той самий штучний інтелект.

Ще одна тема, яка постає перед людством, ‒ правовий та етичний статус роботів і кіборгів. І не варто іронізувати над цим, вважаючи розмови про повстання машин вигадками Голлівуду. Все насправді складніше і серйозніше. Клонування, генна інженерія та нейротехнології у віддаленій перспективі можуть справді поставити існування населення Землі під загрозу, як би це абсурдно не звучало. Про це думати потрібно вже зараз, щоб мати якийсь план Б.