На що чекати Звісно, чи не найбільш популярною темою були наслідки коронавірусної світової кризи, яка, власне, ще не вичерпалася. Гальмування економік, неоднорідне відновлення, нерівноправний доступ до можливостей (в тому числі й до вакцинації), зростаюча прірва між розвиненим світом та світом, що розвивається. Та що там про нерівність казати, якщо до переліку проблемних потрапили навіть кілька країн з G20. Вражаючі цифри: серед опитаних дослідниками респондентів 89 % вважають короткострокову перспективу нестабільною, крихкою або все більш катастрофічною, а 84 % висловлюють негативні почуття щодо майбутнього. Такий масований песимізм може спровокувати запуск економічного циклу розчарування, що зробить відновлення ще більш складним завданням. У найближчому горизонті прогнозування (два роки) чи не найпотужнішими вбачаються такі ризики, як розрив соціальної згуртованості, криза засобів існування та погіршення психічного здоров'я. Це можна назвати соціальними шрамами, що відбирають не тільки локальні перспективи, а й сили місцевих еліт, які конче потрібні для формування власної політики, а також для зміцнення міжнародного співробітництва щодо глобальних проблем. Продовжують говорити про екологічні проблеми ‒ зокрема це екстремальна погода та невдалі дії щодо клімату. У середньостроковій перспективі увагу привертають економічні ризики ‒ наприклад, боргова криза та схлопування бульбашки активів. Їх джерела зрозумілі: уряди два роки рятувались від коронакризи, друкуючи гроші. Проте у більш довгостроковій перспективі на перший план виходять також геополітичні та технологічні ризики, зокрема геоекономічні протистояння та кібербезпека. За ступенем серйозності у наступні десять років лідирують екологічні ризики, за ними ‒ соціальні проблеми, далі ‒ боргові кризи та геоекономічні конфронтації. |
Напіврозколотий світ Нерівність та несправедливість поточного економічного світового відновлення полягає і в тому, що розвинені країни під час пандемії втратили значно менше в сенсі рівня життя та технологічного прогресу, ніж країни, що розвиваються. Разом із дисбалансом на ринку праці, протекціоністською політикою та розширенням диспропорції в освіті та навичках, разом з навантаженням від зеленого переходу економічні наслідки пандемії здатні розколоти світ і повести різні його частини по різних траєкторіях. Агресивний та швидкий перехід до вуглецево нейтральної економіки міг би пом'якшити довгострокові наслідки для довкілля, але він має зворотний бік ‒ як-от звільнення мільйонів працівників традиційних галузей промисловості або соціальна та геополітична напруженість у зв'язку з зовнішньоторговельними екологічними обмеженнями. Навпаки, повільніший, але більш впорядкований перехід продовжить деградацію навколишнього середовища, структурну крихкість і глобальну нерівність. Залежність від цифрових систем, що посилилася під час пандемії, фундаментально змінила суспільство. Водночас ми досі не навчилися ефективно запобігати кіберзагрозам або реагувати на них. Неконтрольована та небажана міграція ‒ ще один виклик, адже втрата можливостей у країнах, що розвиваються, поруч з протекціонізмом в розвинених створює додаткові міграційні стимули. На другому колі подій це може призвести до загроз політичній стабільності в країнах ‒ донорах міграції та створити труднощі в ліквідації розривів у доходах і зайнятості. Така різниця на наступному етапі збільшить не тільки майнові відмінності, але й цивілізаційні. Звідси загроза шокової міграції, розповсюдження засад середньовіччя та ймовірність появи ще неочевидних терористичних ризиків. Як не дивно, є загроза і від прискорення досліджень космічного простору. Шалений бум у цій сфері сигналізує про те, що космос стає сферою ризику. Крім очевидних ‒ можливість зіткнення на навколоземній орбіті та втрати важливих супутників, є проблеми мілітаризації космосу. А як наслідок ‒ створення ще одного вузла для ескалації геополітичної напруженості. |