Світова економіка зеленішає
Наслідки для України
Турбота про довкілля стає перепусткою в майбутнє.
Чи впораємося ми?
Про проблеми екології — у спільному проєкті журналу Кореспондент та сайту Korrespondent.net, присвяченому сталому розвитку.
МЕТIНВЕСТ
Виклик – 2030
ВАТ
Краще Майбутнє як бізнес-ідея
UNIQA
Нові можливості – нові ризики – новий захист
Турбота про довкілля стає перепусткою в майбутнє.
Чи впораємося ми?
Про проблеми екології — у спільному проєкті журналу Кореспондент та сайту Korrespondent.net, присвяченому сталому розвитку.
МЕТIНВЕСТ
Виклик – 2030
ВАТ
Краще Майбутнє як бізнес-ідея
UNIQA
Нові можливості – нові ризики – новий захист
Не менш суттєві, ніж наслідки пандемії. Ми бачимо дедалі більший вплив цих трендів на всі боки нашого життя. Світ балансує на роздоріжжі. Ми розуміємо, що неувага до проблеми зміни клімату може коштувати людству катастрофічно дорого. І так само розуміємо, що некоректні методи боротьби з викидами можуть завдати не меншої шкоди.

ООН закликає приділяти більше уваги сталому розвитку. Наприкінці травня 2021 року журнал Кореспондент оприлюднив результати першого професійного рейтингу сталого розвитку українських компаній. Ми починаємо відлік до наступного рейтингу: сьогодні звертаємось до його екологічного складника. Тому що екологія якось раптово стала найпотужнішим фактором для світової економіки загалом та для України зокрема.

До грудня 2021 року стало чітко видно, що великий бізнес приділятиме цілям сталого розвитку ще більше уваги. Звичайно, багато зусиль докладатимуть для вибудовування взаємодії з місцевими громадами у місцях ведення бізнесу та антикорупційним політикам, але, схоже, що фокус у другій половині 2021 року змістився до екологічних проєктів.

Причин тому декілька. З одного боку, посилюються екологічні норми та їхній вплив на бізнес-середовище. З іншого боку, все це позначається на нашому повсякденному житті: на цінах, на можливості вести звичний спосіб життя, на стійкості національних валют, на збереженні конкретних робочих місць та професій у принципі.
Декарбонізація, боротьба за скорочення викидів парникових газів, зниження впливу економіки на клімат — це, напевно, головні тренди другої половини
Фейсекоконтроль
Збереження довкілля — це вже не лише з бажання круто виглядати перед акціонерами та свідомими споживачами. Усе йде до того, що хороше ставлення до майбутнього стану природного середовища та небажання миритися зі зміною клімату стають перепусткою в майбутнє — у прямому значенні цього слова. Адже глобальні угоди щодо обмеження викидів та скорочення вуглецевого сліду стають частиною світового економічного ландшафту.

Ці угоди призведуть до запуску реальних митних та фіскальних стимулів для таких політик — шляхом впровадження спеціальних податків та обмеження імпорту так званої брудної продукції. Можемо привітати себе: у липні ЄС оприлюднив ініціативу Fit55, в рамках якої весь цей набір ідей був презентований як керівництво до дії.

Так, до старту інструментів Fit55 насправді мине ще рік-два-три, але така відстрочка не повинна сприйматися як запрошення полежати цей час в очікуванні, що воно само собою розсмокчеться. Тому що зелений перехід, яким перейнялися розвинені країни, обійдеться дуже і дуже недешево. І ще потребуватиме часу на реалізацію. Це новина, що насторожує.
Фейсекоконтроль
Збереження довкілля — це вже не лише з бажання круто виглядати перед акціонерами та свідомими споживачами. Усе йде до того, що хороше ставлення до майбутнього стану природного середовища та небажання миритися зі зміною клімату стають перепусткою в майбутнє — у прямому значенні цього слова. Адже глобальні угоди щодо обмеження викидів та скорочення вуглецевого сліду стають частиною світового економічного ландшафту.

Ці угоди призведуть до запуску реальних митних та фіскальних стимулів для таких політик — шляхом впровадження спеціальних податків та обмеження імпорту так званої брудної продукції. Можемо привітати себе: у липні ЄС оприлюднив ініціативу Fit55, в рамках якої весь цей набір ідей був презентований як керівництво до дії.

Так, до старту інструментів Fit55 насправді мине ще рік-два-три, але така відстрочка не повинна сприйматися як запрошення полежати цей час в очікуванні, що воно само собою розсмокчеться. Тому що зелений перехід, яким перейнялися розвинені країни, обійдеться дуже і дуже недешево. І ще потребуватиме часу на реалізацію. Це новина, що насторожує.
Поспішати — повільно
Але є й добрі новини. Перша полягає в тому, і наш рейтинг-2021 показав це блискуче, що найпросунутіші українські компанії вже зараз активно формують власні політики зниження вуглецевого сліду та скорочення викидів. Їхній досвід неймовірно важливий для решти — успішні кейси є прикладами, які можна наслідувати, непогано заощаджуючи завдяки уникненню помилок, втрат і складнощів, які подолали першопрохідці.

Друга хороша новина полягає в тому, що керівники держав засвоюють уроки з наслідків тієї кавалерійської атаки на вуглецевий слід, яку започаткували вони самі та міжнародні організації у 2021 році. Кейс із диким подорожчанням природного газу восени нинішнього року, схоже, став щепленням від необачних та надмірно простих рішень.

Саміт СОР26, що відбувся у Глазго на початку листопада, під егідою ООН цілком міг стати майданчиком, на якому тріумфально продавили б відверто небезпечні плани галопуючої декарбонізації. На щастя, саме осінній вибух цін на газ допоміг ухвалити компромісні рішення: декарбонізація буде, але плавно та з аналізом наслідків.
Але є й добрі новини. Перша полягає в тому, і наш рейтинг-2021 показав це блискуче, що найпросунутіші українські компанії вже зараз активно формують власні політики зниження вуглецевого сліду та скорочення викидів. Їхній досвід неймовірно важливий для решти — успішні кейси є прикладами, які можна наслідувати, непогано заощаджуючи завдяки уникненню помилок, втрат і складнощів, які подолали першопрохідці.

Друга хороша новина полягає в тому, що керівники держав засвоюють уроки з наслідків тієї кавалерійської атаки на вуглецевий слід, яку започаткували вони самі та міжнародні організації у 2021 році. Кейс із диким подорожчанням природного газу восени нинішнього року, схоже, став щепленням від необачних та надмірно простих рішень.

Саміт СОР26, що відбувся у Глазго на початку листопада, під егідою ООН цілком міг стати майданчиком, на якому тріумфально продавили б відверто небезпечні плани галопуючої декарбонізації. На щастя, саме осінній вибух цін на газ допоміг ухвалити компромісні рішення: декарбонізація буде, але плавно та з аналізом наслідків.
Поспішати — повільно
Йдучи і приходячи — гасіть світло
Світ реально балансує на канаті. З одного боку, є ризик обвалити економіку в глобальну кризу, посиливши наслідки пандемії-2020 енергетичними проблемами, пов'язаними з надмірно бурхливою декарбонізацією. З іншого боку, ніхто не заперечує негативного впливу парникових газів на клімат та ризики, пов'язані із загрозою глобального потепління.

І ось зараз варто згадати, що розумне, відповідальне споживання є не фігурою мови, а тим ключиком, який дозволить вибудувати Win-Win екостратегію для всього світу. Ми дуже розраховуємо, що навесні-2022 побачимо просто парад заходів та програм, що адаптують діяльність компаній до нових глобальних вимог. Економіка ставатиме не лише зеленою, а й розумною. А допоможе нам вивчення досвіду екологічних ініціатив за останні 30 років.
Йдучи і приходячи — гасіть світло
Світ реально балансує на канаті. З одного боку, є ризик обвалити економіку в глобальну кризу, посиливши наслідки пандемії-2020 енергетичними проблемами, пов'язаними з надмірно бурхливою декарбонізацією. З іншого боку, ніхто не заперечує негативного впливу парникових газів на клімат та ризики, пов'язані із загрозою глобального потепління.

І ось зараз варто згадати, що розумне, відповідальне споживання є не фігурою мови, а тим ключиком, який дозволить вибудувати Win-Win екостратегію для всього світу. Ми дуже розраховуємо, що навесні-2022 побачимо просто парад заходів та програм, що адаптують діяльність компаній до нових глобальних вимог. Економіка ставатиме не лише зеленою, а й розумною. А допоможе нам вивчення досвіду екологічних ініціатив за останні 30 років.
Перефарбовуймось!
Тренд простий: контролювати викиди, зменшувати їх, використовувати ресайклінг відходів. Це не питання екології, це питання збереження своєї справи. Саме 2021 рік став своєрідною точкою відліку для України щодо вимушеної участі у боротьбі зі шкідливими викидами. Їй довелося почати з ними реально боротися. І ось чому.

Згідно з умовами Кіотського протоколу, що діяли донедавна, практично всі країни — члени ООН взяли на себе зобов'язання обмежувати шкідливі викиди, і Україна мимоволі опинилася у виграшному становищі. Річ у тім, що базовим рівнем викидів, щодо якого було встановлено обмеження (квоти) для окремих країн, був рівень 1990 року, а це був останній рік, коли економіка України була інтегрована в економіку СРСР, вона генерувала колосальний обсяг забруднень. А після скорочення промислового виробництва в першій половині 90-х років обсяг викидів в Україні знизився.

Особливість протоколу полягала в тому, що в ньому був механізм реальних фінансових стимулів: країни, які мали рівень викиду нижчий за квоти, могли продавати свої ліміти тим країнам, які свої квоти перевищували. Так Україна непогано заробляла на Кіотському протоколі, до якого приєдналася 2004 року.

Але Кіотський протокол діяв до 2020 року, коли йому на зміну прийшла Паризька угода — більш жорстка і менш вигідна для України.
Перефарбовуймось!
Тренд простий: контролювати викиди, зменшувати їх, використовувати ресайклінг відходів. Це не питання екології, це питання збереження своєї справи. Саме 2021 рік став своєрідною точкою відліку для України щодо вимушеної участі у боротьбі зі шкідливими викидами. Їй довелося почати з ними реально боротися. І ось чому.

Згідно з умовами Кіотського протоколу, що діяли донедавна, практично всі країни — члени ООН взяли на себе зобов'язання обмежувати шкідливі викиди, і Україна мимоволі опинилася у виграшному становищі. Річ у тім, що базовим рівнем викидів, щодо якого було встановлено обмеження (квоти) для окремих країн, був рівень 1990 року, а це був останній рік, коли економіка України була інтегрована в економіку СРСР, вона генерувала колосальний обсяг забруднень. А після скорочення промислового виробництва в першій половині 90-х років обсяг викидів в Україні знизився.

Особливість протоколу полягала в тому, що в ньому був механізм реальних фінансових стимулів: країни, які мали рівень викиду нижчий за квоти, могли продавати свої ліміти тим країнам, які свої квоти перевищували. Так Україна непогано заробляла на Кіотському протоколі, до якого приєдналася 2004 року.

Але Кіотський протокол діяв до 2020 року, коли йому на зміну прийшла Паризька угода — більш жорстка і менш вигідна для України.
Всесвітнє жарознижувальне та його побічні
Кожна держава в рамках Паризької угоди зобов'язалася зробити свій внесок у боротьбу з небажаними змінами клімату та із забрудненням довкілля. Одним із найактивніших учасників усіх цих процесів став Євросоюз.

У липні 2021 року ЄС анонсував прискорення реалізації свого Green Deal — Зеленого курсу — так звана стратегія Fit55. В рамках цієї нової програми Євросоюз взяв зобов'язання до 2030 року скоротити викиди СО2 на 55%, висадивши 3 млрд дерев і довівши до 40% отримання електроенергії з відновлюваних джерел, а також запровадивши низку інших новацій. Енергетика — у пріоритеті, оскільки вона зараз генерує до 75% шкідливих викидів у країнах Західної Європи.
З інших заходів варто відзначити зобов'язання ЄС до 2030 року довести частку переробки (ресайклінгу) відходів до 50%. З 2035 року на території Євросоюзу буде заборонено реєстрацію нових автомобілів, які працюють на традиційному паливі. А вже до 2050 року держави — члени ЄС мають провести масштабну декарбонізацію своїх економік і досягти повної вуглецевої нейтральності. Це означає, що ЄС переведе свою промисловість, сільське господарство, енергетику, житлове господарство, інфраструктуру та транспорт на технології, які викидатимуть в атмосферу не більше парникових газів, ніж їх зможе поглинути природа — рослини, ліси, системи утилізації, моря та океани.

Але головне для України в цій європейській стратегії полягає в тому, що все, що імпортується з нашої країни в ЄС, має відповідати вимогам мінімального вуглецевого сліду. Тобто ця продукція має бути зроблена з мінімально можливими викидами. Та ще обсяг цих викидів має бути сертифікований — інакше вважатиметься, що українська продукція вироблена з таким вуглецевим слідом, який характерний для найгірших на території ЄС виробництв. Якщо ж продукція матиме підвищений вуглецевий слід, доведеться під час імпорту сплачувати спеціальний податок.
.
Доведеться не відставати від Європи
Власне, Україна теж є одним із підписантів Паризької угоди. А це означає, що вона, як і багато інших країн, взяла на себе зобов'язання щодо декарбонізації власної економіки.

Вимоги угоди передбачають, що її учасники кожні п'ять років готують свої Національно визначені внески зі скорочення викидів парникових газів. Перший НВВ України містив мету не перевищити у 2030 році 60% рівня викидів парникових газів 1990 року. Другий Національно визначений внесок Україна ще не ухвалила. Але, за словами президента Володимира Зеленського, його головним пунктом буде скорочення викидів СО2 до 2030 року в усіх секторах економіки України в діапазоні від 36% до 42% щодо 1990 року.
Крім того, Міністерство енергетики та захисту довкілля ще на початку роботи в рамках Паризької угоди представило свій аналог європейського Green Deal — Концепцію зеленого енергетичного переходу України — 2050.

Основні пункти цієї стратегії — підвищення енергоефективності (модернізація житлового та нежитлового фонду), реформування енергетичної галузі та розвиток альтернативних джерел енергії (сонячних, вітрових, біогазових електростанцій), повсюдне впровадження електротранспорту, боротьба з відходами та їх переробка, диджиталізація у всіх сферах та підтримка наукових досліджень, пов'язаних із зеленими технологіями.
Доведеться не відставати від Європи
Власне, Україна теж є одним із підписантів Паризької угоди. А це означає, що вона, як і багато інших країн, взяла на себе зобов'язання щодо декарбонізації власної економіки.

Вимоги угоди передбачають, що її учасники кожні п'ять років готують свої Національно визначені внески зі скорочення викидів парникових газів. Перший НВВ України містив мету не перевищити у 2030 році 60% рівня викидів парникових газів 1990 року. Другий Національно визначений внесок Україна ще не ухвалила. Але, за словами президента Володимира Зеленського, його головним пунктом буде скорочення викидів СО2 до 2030 року в усіх секторах економіки України в діапазоні від 36% до 42% щодо 1990 року.
Крім того, Міністерство енергетики та захисту довкілля ще на початку роботи в рамках Паризької угоди представило свій аналог європейського Green Deal — Концепцію зеленого енергетичного переходу України — 2050.

Основні пункти цієї стратегії — підвищення енергоефективності (модернізація житлового та нежитлового фонду), реформування енергетичної галузі та розвиток альтернативних джерел енергії (сонячних, вітрових, біогазових електростанцій), повсюдне впровадження електротранспорту, боротьба з відходами та їх переробка, диджиталізація у всіх сферах та підтримка наукових досліджень, пов'язаних із зеленими технологіями.
На Місяць і те дешевше
Якою є ціна декарбонізації та хто взагалі має фінансувати всі ці заходи? Питання дуже спірне. Наприклад, Єврокомісія на реалізацію Green Deal до 2030 року має намір виділити загалом 1 трлн євро. За масштабністю витрат та зусиль кліматичний проєкт там порівняли з американською програмою висадки людини на Місяць у 1960-х роках.

Крім того, влітку 2021 року Єврокомісія запропонувала створити фонд обсягом 144,4 млрд євро для пом'якшення наслідків переходу ЄС до «чистої» економіки, який надасть країнам — членам Євросоюзу фінансування у розмірі 72,2 млрд євро на період 2025-2032 років. Звідки візьмуться гроші? Та з тих самих податків на імпорт «брудних» товарів, із податків за перевищення нормативів викидів європейськими компаніями. Ну і кредитування — вже розгортається так зване зелене кредитування, тобто фінансування проєктів декарбонізації, підвищення енергоефективності, будівництва мереж зарядних станцій для авто тощо.

В Україні, за оцінками Міненерго, після запуску процесу декарбонізації доведеться щороку витрачати 5% ВВП (близько 6,7 млрд євро, якщо виходити з обсягу ВВП 2020 року) на реформи в енергетиці, АПК та транспортній галузі. При цьому, за підрахунками експертів, тільки на старті потрібно вкласти 2,2 млрд євро в технології, які забезпечать зниження використання дизеля, 1,4 млрд євро — у стале виробництво, 2,6 млрд євро — в управління земельними ресурсами та 300 млн євро — на поліпшення стану лісових насаджень.

А голова правління НАК Нафтогаз України Юрій Вітренко заявив, що для переходу на відновлювані джерела енергії Україні потрібно буде витратити близько $100 млрд.

За підрахунками Української асоціації бізнесу та торгівлі (UBTA), загальна потреба в інвестиціях для всієї стратегії переходу України до нульових викидів СО2 становить 245 млрд євро до 2030 року. Представники UBTA кажуть, що уряд готовий виділити з цієї суми лише 5%, тобто в межах 12 млрд євро. Отже, більшість витрат, пов'язаних із досягненням вуглецевої нейтральності, ляже на бізнес. Хто б сумнівався.
Все на наших плечах
Навіщо взагалі українським компаніям опікуватися питанням декарбонізації? Почнімо з того, що турбота про екологію є невіддільною частиною корпоративно-соціальної відповідальності. Але не тільки КСВ і добрі помисли рухають бізнесом. Річ у тім, що вже з 2023 року Євросоюз почне впроваджувати згаданий вище механізм вуглецевого коригування імпорту, або СВАМ. Відповідну резолюцію Європарламент ухвалив у березні 2021 року.
Цей механізм передбачає обмеження імпорту товарів з інших країн, у виробництві яких є високий вуглецевий слід. Обмеження імпорту може полягати як у повній забороні на постачання продукції, так і в запровадженні додаткових мит. Тому компанії, що не хочуть втратити великий ринок збуту, яким є ЄС, будуть змушені вкладати значні суми в декарбонізацію.

Втім, великий бізнес вже це робить. Плани зі скорочення вуглецевого сліду озвучили МХП, ДТЕК, Метінвест, Енергоатом, Нафтогаз України, Кернел, а також низка менших компаній. Зрозуміло, декарбонізація — це не лише задля збереження доступу на цікавий ринок ЄС, а й заради скорочення споживання викопного палива, яке, як показав 2021 рік, стрімко зростає в ціні. Третя, але не остання причина — вихід українських компаній на зовнішні ринки капіталу. Міжнародні фінансові групи вже реалізують такі політики, які унеможливлюють фінансування «брудних» виробництв і технологій. Тобто якщо хочеш залучати дешеві кредити та нових акціонерів — декарбонізуйся.

Але варто розуміти, що великі корпорації мають великі фінансові можливості. Чого не скажеш про менші компанії. Їм варто користуватися позиковими (кредитними) ресурсами міжнародних донорів. Добре, що такі програми фінансування вже доступні.

Так чи інакше, але боротьба проти незворотних кліматичних змін уже триває повним ходом. І якщо наша влада вчасно не підготується до епохи декарбонізації, оплачуватимемо її всі ми зі своєї кишені.
Назад до вугілля, слідом за великими
Тим часом суперечка довкола відмови від вугілля розділила світ на дві частини. Одна частина — США, КНР, Індія та Австралія — без пояснення причин відмовилися обговорювати можливість виключення викопного вугілля з потреб своєї національної енергетики до 2035 року.
Формально країни такого «карбон-клубу» погодилися, що говорити про повну відмову від вугілля, можливо, й варто, але не раніше ніж у 2035-40 роках. Інша частина — клуб антивугільників — охоплює 137 країн.

Тому в підсумковому документі саміту у Глазго СОР26 йдеться не про відмову від вугілля в принципі, а про поступове скорочення його використання. Але 40 країн все ж таки зважилися укласти комюніке про Powering Past Coal Alliance, PPCA. Члени цього альянсу вирішили, що можуть відмовитися від вугілля протягом 14 років з моменту підписання. Україна спочатку начебто збиралася увійти до «антивугільного клубу», але за кілька тижнів передумала.
Назад до вугілля, слідом за великими
Тим часом суперечка довкола відмови від вугілля розділила світ на дві частини. Одна частина — США, КНР, Індія та Австралія — без пояснення причин відмовилися обговорювати можливість виключення викопного вугілля з потреб своєї національної енергетики до 2035 року.
Формально країни такого «карбон-клубу» погодилися, що говорити про повну відмову від вугілля, можливо, й варто, але не раніше ніж у 2035-40 роках. Інша частина — клуб антивугільників — охоплює 137 країн.

Тому в підсумковому документі саміту у Глазго СОР26 йдеться не про відмову від вугілля в принципі, а про поступове скорочення його використання. Але 40 країн все ж таки зважилися укласти комюніке про Powering Past Coal Alliance, PPCA. Члени цього альянсу вирішили, що можуть відмовитися від вугілля протягом 14 років з моменту підписання. Україна спочатку начебто збиралася увійти до «антивугільного клубу», але за кілька тижнів передумала.
Хороша компанія
Причини української відмови увійти до вугільного «антиклубу-2035» лежать на поверхні: наша країна має надто велику питому вагу електрогенерації, засновану на спалюванні вугілля та частково газу плюс мазут — загалом близько 36%. А власне, на вугілля — близько 28%.

Багато? Але якщо подивитися на дані про те, хто звідки отримує електроенергію, то з'ясується цікаве: Україна перебуває в дуже хорошій компанії, адже структура електроенергії у нас у півтора раза менш «брудна» в сенсі вуглецевого сліду, ніж у світовій економіці загалом. За питомою вагою вугільно-газово-нафтової енергетики Україна перебуває між Францією та Великою Британією.
А ось у сусідній з Україною Польщі частка вугільної генерації є неймовірно високою, і це видно не лише зі статистики, а і з карт моніторингу викидів. Польща димить крутіше за Україну.

Звісно, дивлячись на сусіда України, а також на світових чемпіонів з вугільної генерації — КНР та Індію, — треба звертати увагу не лише на структуру їхньої енергетики, а й на її абсолютні масштаби. Вони колосальні порівняно з обсягом генерації електроенергії, а також обсягом викидів СО2, пилу, оксидів сірки тощо. Що з усім цим робитиме Україна, в якої очевидно слабка переговорна позиція?

Київ намагатиметься отримати якісь спеціальні умови декарбонізації своєї енергетики. Але водночас точно намагатиметься максимально швидко скорочувати частку вугілля в електрогенерації. Тому що Україна хоче зберегти та розширити свій експорт до ЄС, а зробити це без послідовного скорочення вуглецевого сліду неможливо. Як будемо скорочувати?
Хороша компанія
Причини української відмови увійти до вугільного «антиклубу-2035» лежать на поверхні: наша країна має надто велику питому вагу електрогенерації, засновану на спалюванні вугілля та частково газу плюс мазут — загалом близько 36%. А власне, на вугілля — близько 28%.

Багато? Але якщо подивитися на дані про те, хто звідки отримує електроенергію, то з'ясується цікаве: Україна перебуває в дуже хорошій компанії, адже структура електроенергії у нас у півтора раза менш «брудна» в сенсі вуглецевого сліду, ніж у світовій економіці загалом. За питомою вагою вугільно-газово-нафтової енергетики Україна перебуває між Францією та Великою Британією.
А ось у сусідній з Україною Польщі частка вугільної генерації є неймовірно високою, і це видно не лише зі статистики, а і з карт моніторингу викидів. Польща димить крутіше за Україну.

Звісно, дивлячись на сусіда України, а також на світових чемпіонів з вугільної генерації — КНР та Індію, — треба звертати увагу не лише на структуру їхньої енергетики, а й на її абсолютні масштаби. Вони колосальні порівняно з обсягом генерації електроенергії, а також обсягом викидів СО2, пилу, оксидів сірки тощо. Що з усім цим робитиме Україна, в якої очевидно слабка переговорна позиція?

Київ намагатиметься отримати якісь спеціальні умови декарбонізації своєї енергетики. Але водночас точно намагатиметься максимально швидко скорочувати частку вугілля в електрогенерації. Тому що Україна хоче зберегти та розширити свій експорт до ЄС, а зробити це без послідовного скорочення вуглецевого сліду неможливо. Як будемо скорочувати?
Наші шанси
Дуже схоже на те, що Україна піде за тією моделлю, яка вже реалізована у Франції: максимально можливий розвиток атомної енергетики на базі сучасних технологій реакторобудування та поступове нарощування частки ВДЕ — нових відновлюваних джерел енергії.

Власне, з АЕС робота вже почалася: до 2027 року, як обіцяють в Енергоатомі, компанія розраховує ввести два нові енергоблоки за технологією Westinghouse АР 1000 на Хмельницькій АЕС. Крім того, розглядається питання добудови до 2025 року третього енергоблока на цій самій станції, готовність якого становить 87%.
У рамках вересневого візиту президента України до США компанії Енергоатом та американська Westinghouse Electric підписали меморандум про будівництво загалом п'яти енергоблоків АЕС в Україні. Вартість проєкту становитиме близько $25 млрд. Але це все ж таки відносно неблизька перспектива, а головне — потребує залучення інвестицій.

Розширення ядерної енергетики є цікавим для України ще з двох причин: країна має у своєму розпорядженні найбільші родовища уранових руд, а також потужний енергомашинобудівний кластер у Харкові, який від початку спеціалізувався на обладнанні для атомних станцій. Тобто сама сировина для виробництва тепловидільних елементів, а також потужності для виробництва парових турбін та електрогенераторів в Україні є. Все це дозволяє наростити частку атомної енергетики щонайменше до 60%, поступово скоротивши вугільну генерацію.

Подальше будівництво вітрових, сонячних та біогазових станцій є неминучим. Але це недешеве задоволення. У сукупності будівництво нових атомних блоків, нових ВЕС, СЕС та БіоЕС, а також акумуляторних станцій потребуватиме підвищення енерготарифів. І, напевно, це ключовий аргумент до того, щоб Україна не бігла попереду світового паровоза в питанні припинення видобутку вугілля та його спалювання на електростанціях. Тим більше, що Україна й так попереду світового паровоза щодо частки вугільної генерації.